Ранкова пробіжка має свої сюрпризи.

Не встигаю писати щодня, та й новин особливих немає. Хіба що пробігаю більшу дистанцію, уже майже не задихуюся і що о 7:30 спека така, як недавно ще була о 10й.

Ранкова пробіжка стала моїм денним допінгом. Не побігаю зранку--так і ходжу цілий день, як сонна муха. Навіть, якщо пробіжка виходить зовсім міні, все одно вона задає дуже класний тонус тілові та правильний настрій голові. А ще робить мене емоційно стійкішою. 

Іноді трапляються сюрпризи. 

Тандем навантаження: кардіо та мязове.

Усе-таки без ранкової пробіжки день проходить не так чудово. Менше сил, гірший настрій, та й узагалі все робиться якось важче. Звичайно, що іноді є обставини, які примушують відкласти ранкову пробіжку, але якщо таких обставин немає, то краще вийти і порухатися, на скільки вистачає сил, бо це інвестиція у вдалий день, яка повертається щедрими дивідендами.

Сьогодні я навіть не встигла нічого пофоткати. Вибігла в одній футболці прямо в холодне ранкове повітря, і від переляку дременула так, що добігла до крайньої точки мого ранкового бігового маршруту і назад без жодної зупинки.

Біг у спеку і неймовірна Джамала.

Сьогодні замість ранкової свіжості я отримала добрячу порцію травневої спеки. Усе-таки літній сезон не за горами, та й відпочивальники уже нетерпляче тупцюють по пляжу в очікуванні своєї річної дози ультрафіолетового проміння.

Ну, і, де правди, діти, вибігла ж я на 3 години пізніше, аніж зазвичай, але треба ж було якось досипати вчорашні нічні години перед телевізором. 

Джамалина перемога на Євробаченні 2016 в якийсь момент здалася мені фрагментом сюрреалізму з давно забутої дитячої мрії.

Нікуди не поспішати.

Ранкова пробіжка уже офіційно стала моєю звичкою. Зранку в мене не виникає вагань: бігти чи не бігти. Я просто снідаю, вдягаюся і йду надвір. Іноді біжиться не дуже, іноді взагалі можу максимум пройтися швидкою ходою, але усе частіше таки біжу по всіх правилах, як, наприклад, учора.

Учора я бігла від душі--це коли думки десь зникають і ледве ворушаться на задньому фоні, їх майже не чути, та й узагалі до них і не прислухаєшся, зате тіло рухається з широким розмахом вперед і вгору. Втоми не відчуваєш, і хочеться бігти ще і ще.

Святкую дощ і новий біговий рекорд!

Природа не має поганої погоди. Та й хіба невеличкий дощик може змусити мене відмовитися від ранкової пробіжки? Від дощу я взагалі балдію. Це моя вічна ностальгія на вічно сонячному і безхмарному валенсійському узбережжі. А коли це ніжний ранковий дощик без жодного подуву вітру--то це узагалі небесна манна. 

Щоправда, іспанці не поділяють цієї думки. Для них дощ--це щось бридке, і від нього треба ретельно ховатися (ага, щоб не забизкати ваші салонні туфлі--так і хочеться сказати).

Мабуть, через це по дорозі мені зустрілася лише одна-однісінька самотня бігунка приблизно мого віку. Неможливо було не обмінятися з нею іронічними посмішками :)

Нетерплячка моя болячка. Або три прості способи спокійно збільшувати бігове навантаження.

Хочеться нових рекордів, хочеться прогресу. А найбільше тужить серце за тою дивовижною хвилиною чистого здивування і захоплення, коли усвідомлюєш, що змогла!!! Змогла щось складніше, важче або зовсім нове. Це як маленьке народження--народилося нове вміння. О!

Але такого зі мною уже не траплялося давненько. Принаймні кілька останніх тижнів так точно. Щоправда, паска вийшла чудова, але то вже з іншої опери, а у спорті поки що без нових успіхів. Продовжую бігати, але не щодня.

Біг як медитація.

Бігати можна по-різному. Але зранку в мене дуже класно виходить біг-медитація. Фізично він мало чим відрізняється від звичайного бігу, але суть його в тому, щоб правильно налаштувати свою свідомість. 

Щоб не бути голослівною, я трошки пошукала в мережі базової інформації про медитацію, і знайшла декілька думок, які співзвучні з тим, що я відчуваю.
Не занурюючись у якісь езотеричні хащі чи глибокі духовні практики, скажу лише, що бігати простіше і приємніше тоді, коли у голові немає якихось навязливих думок.